Осінь прийшла мокрими ногами, вбравшись у светрик з найтонших ниточок нудьги. Печиво - кава - підвіконня. Привіт три зайвих кілограми та з десяток хріновиньких малюнків.
Впадло вставляти їх тут, тимпаче що це треба робити через дупу:
http://vkontakte.ru/album14197160_116457856

Человека можно полюбить после того, как его хорошо узнаешь, а разлюбить - после того, как узнаешь слишком хорошо.

..."Он сказал: «Мне нравятся многие женщины, Я не могу быть только с одной».
Она улыбнулась в ответ.
Он сказал: «Я сам по себе, Я свободен и никому ничего не должен».
Она закурила и опустила глаза.
Он сказал: «Мне нравятся женщины, которые понимают меня, и ценят мою свободу».
Она ухмыльнулась и выдохнула струйку дыма."...

...а так воно і є. оп-па... до банальності просто, вгадувати своє життя, у чиїхось словах. Хотіла написати щось одне, про щось одне. але ні, думки так сплутались, що доведеться писати про геть різні речі, чи то персоналії, сплутано в клубок, як і домисли. ну і нехай. і в цій шухляді колись я зроблю порядок.

...люблю осінь, ніч і цигарки. ці три речі дарують певну свободу думкам, все стає прозоро, ніби зіниці розкриваються ширше і ти починаєш бачити, те що лежало у тебе під носом, прості до простоти істини, яких не помічаєш. вечір відкриттів. відкриття завжди легше здійснювати ввечері. десь уже це було, як дежавю. так було. колись я про це писала. у книзі. у вигаданій життєвій історії свого персонажа, але до біса, як воно стало реальністю. хоч це власне і не так дивує. кішко, ти ж завжди це знала. вечір у дивній компанії - аля згадаємо минуле. чи молодість. і в один прекрасний момент таки перемикаються якісь дротики у підсвідомомсті, і ти вже знаєш розвиток сюжету. Саме як в "Палітрі Ночі", кішко, ти пригадуєш ситуацію з Дощем - коли Ніч спробувала його на смак, вона зрозуміла що все було ілюзією, а він порожній в середині. пустишка. хоча на вигляд ніби чогось вартий. а тепер перспектива в моє життя - варто було приспати "бдительность", а потім раз - і поговорити. і все - за банальними фразами можна дізнатись про людину набаагто більше, ніж випитувати. так і сталось - я ще раз довела собі - що людина порожня. просто не цікаво. бо те все гра, пустишка. а порожні речі банальні і нудотні. докопатись до суті. не те щоб розчавити людину, а просто впевнетись що воно не варте навіть погляду. от так буває. філософія. я розчарована. я думала там щось більше ніж проста дурість. життя "одним днем", ну так, що я можу про це знати... смішно. о чорт, знову ця клята книга. в якийсь прекрасний момент якійсь дротики-контакти у мізках перемкнуло не туди і все. фальшивка. коли ти відчуваєш силу, банальну (замахало вже це слово, але саме так і є), ти відчуваєш владу, ти відчуваєш рабську покірність і те що ти "зверху", ти можеш зламати... але ні, шкода. нехай мучиться і живе. оце так так. образ значно більший за суть, от тільки за образом порожнього. якось навіть огидно. строкате полотно. полотно завжди строкате. а суть - суть чорна. мінус одна людина. так просто. геть з життя. забудь. тепер всі відповіді на питання знайдені.

...погляд у вікно. зінці ловлять краплі дощу. і вітер. вітер заважає дихати. дощ змиває фальш.
- Ти відчуваєш Осінь?
- Як ніхто інший.
- Хм. А ти знаєш як пахне осінь?
- ...
- Осінь пахне мріями, що не збулись.
- ...
і сміх... мій сміх. бо сказати нічого. насправді.

...а в повітрі вже справді осінь. і ще одна паралельна лінія життя. "Он сказал: «Я сам по себе, Я свободен и никому ничего не должен»". І ще одна гра. та зовсім інша. ця гра справжня. до біса реальна і... непорожня (?!). Клуби диму, їдкого розповзаються у вологому повітрі. Розповзаються думки. Цей погляд постійно перед очима. І до біса хочеться зануритись у той світ. Саме так, навіть не в обійми (як би це банально не звучало), а саме в той світ. Це ім’я. Коли ти втрачаєш бар’єри, коли свідомість не прикрита, коли ти забуваєш про стіни, та навіть і так, це ім’я просочується крізь ці стіни. Воно раз за разом зривається з вуст, мимохіть, самовільно. Твій голос ніби десь зі сторони промовляє це кляте ім’я. Коли ти себе не контролюєш, свідомість вихоплює його з внутрішнього світу, з підсвідомості. Воно виринає коли ти не очікуєш цьго. доводиться вибачатись. Бо в такі моменти не можна називати біле чорним. не можна називати одну людину іншою. але ти цього не контролюєш. це вже потім приходить усвідомлення сказаного. і о чорт, саме в моменти коли ти незахищена, коли знімаєш бар’єри. і цей погляд, цей образ, цей світ. він постійно зринає в пам’яті. хороша гра, і небезпечна. ніколи не знаєш ким ти будеш в наступний момент - кішкою, чи "мишкою". раз ти граєш когось, раз тебе. невже у цьому кайф? але воно справжнє. гра у піжмурки з власним життям. гра поглядів - ну що ти на біса намагаєшся там прочитати? усе одно не побачиш. цей страх глибоко всередині. туди твій погляд не сягне. там закриті двері. це моя територія... хоча хто зна, де вона моя територія. є тільки осінь... а осінь пахне мріями, що не збулись...

was I too loud to hear you screaming
was I a fool to dream it once again
was I to calm to feel to steal
some ordinary whispers
calling out your name

did I foresee the lies I've forgotten
did I expect scars upon your face
I couldn't tame my mind and blame
the rhymes that fell to pieces
broken on your trace

REFRAIN
but maybe I was ment to hear your promise
and get through it all again
and all the lines will mend
and lead the hopeless
if the gods may know your name

can't you believe in the voice I followed
can't you forgive the choices I have made
and if I need you now somehow
it's funny I'm still fighting
though it's far too late

REFRAIN
but maybe I was ment to hear your promise
and get through it all again
and all the lines will mend
and lead the hopeless
if the gods may know your name

and I tear everything apart
but there's nothing to expect
from a bleeding heart
from a bleeding heart

REFRAIN
but maybe I was ment to hear your promise
and get through it all again
and all the lines will mend
and lead the hopeless
if the gods may know your name

P.S. Если кто-нибудь располагает ссылочкой, по которой можно скачать эту песню (в формате mp3), покорнейше прошу, поделитесь plz...

не было великих войн. война не может быть великой, люди вообще не в состоянии создать что-то великое. что еще можно ожидать от агрегата для переработки продуктов в дерьмо?

"Девушка с голодными глазами": Дому нужны люди...

Нет объяснения тому факту, что дом, населенный людьми или наоборот - пустующий имеет свою собственную отдельную от всего энергетику. Такие дома живут своей жизнью, порой ужасающе влияя на судьбы своих обитателей. Кинематограф наводит немало примеров историй жизни так называемых «Домов-монстров». Одни истории берут свое начало из местных легенд, другие появляются благодаря проведению сценаристов и режиссеров, но в основном все начинается с публикаций книг, истории которых оживают и воплощаются в реальность на наших экранах.

Полный текст рецензии на Ukrainian Gothic Portal (gothic.com.ua)>>
http://www.gothic.com.ua/Sections/Cinema/1299.html

Рада представить Вам новый материал от Андрея "Albi" в роли участника УГП :). Этот и другие его материалы можно найти в его УГП-профиле.

The Chameleons: Непризнаные, но известные

Эта статья о группе готического олдскула, которая в свое время была недооценена современниками, но сейчас приобрела популярность и признание. Это история коллектива, который стоял в тени и был вдохновителем для большинства инди-групп нашего времени. Такие современные группы, как Interpol и Editors называют этот коллектив среди тех, которые оказали на них огромное влияние.

Полный текст статьи на Ukrainian Gothic Portal (gothic.com.ua)>>
http://www.gothic.com.ua/Articles/thechameleons.html

Рада представить Вам первую статью Дениса "Uncle_Leenie" в роли участника УГП :). Этот и другие его материалы можно найти в его УГП-профиле.

"Work is the curse of the drinking class" - Oscar Wilde